ДИХАЛЬНІ ВПРАВИ
ІГРИ, ЯКІ МОЖНА ГРАТИ В УКРИТТІ
ІЗРАЇЛЬСЬКА ТЕХНІКА ЗАСПОКОЄННЯ
ЕМОЦІЙНИЙ ІНТЕЛЕКТ
Емоційний інтелект - це розуміння своїх і чужих емоцій, вміння конструктивно їх висловлювати, розуміти почуття і переживання оточуючих. Діти з розвиненим EQ легше вибудовують соціальні відносини і налагоджують основні аспекти свого життя та простіше адаптуються в соціумі.
У дітей з ООП найчастіше виявляються труднощі у впізнаванні емоцій, їх вираженні, егоцентрична емпатія, недостатня увага до почуттів інших, затримка розвитку емоційної сфери, низька здатність до регулювання власних емоційних станів.
Розвивати емоційний інтелект дитини з ООП надзвичайно важливо, адже емоційний інтелект належить до базових соціальних компетенцій.
Під час занять практичні психологи ІРЦ Ярмолинецької селищної ради використовують вправи та завдання, які спрямовані на розвиток здібностей емоційного інтелекту у дитини, а саме:
• вміння контролювати свої емоції і почуття, щоб вони не виходили за рамки дозволеного;
• вміння розрізняти емоційні стани, регулювати власні відчуття, розуміти їх;
• свідомо впливати на свої емоції, керувати ними;
• розпізнавати свої почуття і приймати їх такими, якими вони є (тобто, визнавати їх);
• здатність використовувати свої емоції на благо собі і оточуючим;
• вміння ефективно спілкуватися з іншими людьми, знаходити з ними «емоційний контакт»;
• здатність визначати і визнавати почуття інших, представляти себе на місці іншої людини, співчувати йому.
P. S. Фото з дітками розміщено виключно з дозволу батьків!
РОЗПІЗНАВАННЯ АУТИЗМУ
ПІДТРИМКА БАТЬКІВ ОСІБ ІЗ
РОЗЛАДАМИ АУТИСТИЧНОГО СПЕКТРА
Дитина з РАС – це завжди виклик для батьків та їх взаємин.
Багато переживань є очевидними і до деяких з них можливо підготуватися заздалегідь, але більшість передбачити неможливо.
Очевидні переживання більшості батьків наступні:
- Який рівень когнітивних функцій та комунікативних здібностей буде мати дитина, коли підросте;
- Чи зможе вона адаптуватися до соціуму та бути самостійною;
- Чи зможе піти до школи, університету та в подальшому працевлаштуватися;
- Чи зможе впоратися зі своїм життям, коли батьків вже не стане.
В моменти таких переживань батькам стає дуже важко, емоційний стан погіршується та рівень тривоги зростає. Батьки обирають різні захисні механізми від натиску суспільства, виникає замкнена поведінка у вигляді уникання відвідування громадських місць разом з дитиною.
Наприклад, якщо дитина погано себе поводить в магазині, громадському транспорті, то батькам легше не водити дитину в магазин і обмежувати, або зовсім відмовитись від поїздок в транспорті.
Нажаль, коли батьки обирають стратегію уникання, то дитина не зможе навчитися належної поведінки у громадських місцях і при цьому хтось один із батьків теж залишається вдома і разом з дитиною віддаляється від соціуму і найймовірніше за все знаходиться у не найкращому настрої.
Проблеми в поведінці та комунікації можуть стати джерелом розчарування, смутку та душевного дискомфорту. Важливим елементом реабілітації дітей з РАС є соціалізація. Тому уникання та ізоляція не вирішує проблему, а натомість накопичує різного роду труднощі не лише у дитини, але й всієї родини.
Підтримка батьків осіб з РАС (розладом аутистичного спектру), особливо сімей, які виховують дітей дошкільного та шкільного віку, є одним з найважливіших і визначальних напрямків в наданні допомоги дитині.
Саме психологічний стан батьків, прийняття ними стану дитини, готовність бути діяльним і співпрацювати з фахівцями в кінцевому підсумку визначають успішність і ефективність всіх корекційних заходів.
Емоційний стан дітей з аутизмом тісно пов'язаний зі станом матері, а його поведінка часто визначається впливом сімейної атмосфери.
Допомогу батькам дітей з аутизмом умовно можна розділити на наступні напрямки:
Інформаційно-освітня допомога батькам дітей з діагнозом "аутизм" - цей вид допомоги повинні надавати медичні, психологічні та соціальні служби (психіатр, невролог, психолог, фахівець із соціальної роботи).
Сюди входить: ознайомлення батьків з терміном РАС, його специфічними особливостями; надання інформації щодо установ, де дитина може отримувати освітні, медичні, реабілітаційні послуги; ознайомлення з науково доведеними методами корекції; допомога з правовими моментами, оформленням інвалідності, посібників і т.д .; ознайомлення з корисною літературою, освітніми ресурсами.
Психолого-соціальна допомога батькам дітей з діагнозом "аутизм" - головна мета психологічна підтримка батьків дитини з аутизмом. Сюди входить: психологічний супровід батьків, відвідання ними індивідуальної і групової терапії, груп підтримки (з батьками інших дітей).
Психологічна робота з батьками особливо актуальна на момент постановки діагнозу дитині, сам етап прийняття ними стану дитини може тривати від кількох місяців до кількох років.
Організація дозвілля сім'ї, в якій є дитина з діагнозом "аутизм". Організація дозвілля є не менш важливим напрямком для таких сімей. Спільні прогулянки, відвідування музеїв, виставок, кінотеатрів, свят - мета цього одна допомогти родині жити повним соціальним життям, так би мовити уникнути явища соціальної ізоляції, сприяти інтеграції особливих сімей в суспільство.
Батькам важливо відчувати підтримку, співчуття та усвідомлення того, що вони не одні, що мають однодумців, які їх розуміють, спілкуються з ними, дають поради.
ПРАВИЛА СПІЛКУВАННЯ З ДИТИНОЮ ІЗ АУТИЗМОМ
1. Говоріть на теми, які справді їх цікавлять. Люди з аутичними розладами часто зациклюються на одному. Зацікавлені, вони стають справжні експертами у цій темі. Ви зможете почерпнути для себе щось цікаве, а вони – максимально розкритися.
2. Скорочуйте речення. Короткі повідомлення допомагають людям з аутизмом швидше опрацювати інформацію. Також їм легше дається письмове спілкування.
3. Аутисти мають образне мислення. Тож їм значно легше зрозуміти ідею за допомогою малюнків, схем.
4. Давайте час на відповідь. Людям з аутизмом часто потрібно більше часу на обдумування. Не підганяйте їх у розмові, дайте час обдумати. Якщо людина не відповіла на попереднє питання, не задавайте наступних. Майте терпіння.
5. Дотримуйтеся мовної сталості. Не висловлюйте одну і ту ж думку різними словами. Це збиває з пантелику людей з аутизмом.
6. Не сприймайте мовчання аутистів на власний рахунок. Будьте чуйними, поважайте межі.
7. Починайте розмову із ствердження, а не запитання. Банальне запитання як справи – може стати справжнім стресом для людини з аутизмом. Введіть їх в розмову поступово.
8. Приділяйте увагу. Навіть, якщо ззовні здається, що людям з аутизмом краще наодинці, насправді їм теж потрібна турбота та увага.
9. Вибирайте вдалий час для бесіди. Співрозмовник з аутизмом має бути спокійним, почуватися комфортно. Тоді шанси на співпрацю значно зростають.
10. Аутистам важко вловити жарти, іронію, сарказм, метафори. Говоріть прямо і чітко. Це спростить завдання вашому співрозмовнику.
Практичний психолог ІРЦ А. С. Стасюк
ПОРАДИ ПСИХОЛОГА
ПРО АУТИЗМ. ІНФОГРАФІКА.
Розлади спектру аутизму (РСА) – група станів, які пов’язані з особливостями розвитку нервової системи і характеризуються порушеннями у спілкуванні, соціальній взаємодії та поведінці.
Що це означає?
Аутизм (ранній дитячий аутизм - РДА) виникає через незначні порушення розвитку певних ділянок головного мозку. На сьогодні природа аутизму до кінця не вивчена, проте дані вказують, що це вроджена проблема.
Кілька фактів про аутизм
Аутизм – це стан, який пов’язаний з певними особливостями розвитку головного мозку, який проявляється порушенням навичок спілкування, соціальної взаємодії, певною обмеженою поведінкою. Згідно останньої статистики в США аутизм зустрічається приблизно у кожної 68-ї дитини. В цілому, близько 1% людей у світі мають розлади аутистичного спектру (РАС).
Це дуже важлива проблема як для сім’ї, так і для суспільства.
Перегляньте у вигляді інфографіки основні червоні прапорці, які допоможуть запідозрити аутизм у дитини. При їх наявності необхідно негайно звернутися до лікаря за консультацією!
Пам’ятайте, аутизм не лікується. Це та особливість, яка залишається на все життя. Проте раннє втручання, соціалізація та вчасна корекція допоможе малюку з аутизмом стати повноцінною частиною суспільства та надасть шанс на повноцінне життя.
Практичний психолог ІРЦ І. В. Гевал
ПОРАДИ ПСИХОЛОГА ПРИ МЕЛДАУНІ
У ДИТИНИ З РАС
Мелтдаун - це істерика, стан неврологічного хаосу.
Це схоже на перегрів на ядерній станції, коли паливо в реакторі так сильно нагрівається, що реактор плавиться і відбувається витік енергії 🤯
Якщо ви побачили такий стан дитини, треба діяти за наступною схемою, яку наведено нижче.
Практичний психолог ІРЦ А. С. Стасюк
Консультація психолога
ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ НЕЧУЮЧИХ ДІТЕЙ З ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИМИ ПОРУШЕННЯМИ
До складних порушень розвитку відносять такі порушення, при яких є два і більше первинних порушень. Кожне із них існує в комплексі з характерними для нього вторинними порушеннями, що надто ускладнює загальну структуру порушення та утруднює його компенсацію. Обидва порушення обтяжують один одного.
Нечуючі діти з інтелектуальними порушеннями мають своєрідність і особливості в розвитку ще більші, ніж діти з когнітивними порушеннями та нормальним слухом.
Інтелектуальні порушення у поєднанні з порушенням слуху бувають вродженими, спадковими або набутими. Серед глухих зустрічаються приблизно 10-15% дітей, що мають ментальні порушення.
Причинами є:
-
гемолітична хвороба новонароджених, яка пов'язана з несумісністю крові матері й плода (резус-фактор);
-
внутрішньоутробні ураження плоду внаслідок застосування матір'ю на перших місяцях вагітності різних засобів з метою її зриву;
-
пологові травми;
-
глибока недоношеність;
-
тяжкі захворювання дитини в ранньому віці (пневмонія, менінгіт, менінгоенцефаліт), для лікування яких застосовувалися значні дози токсичних медичних препаратів.
У ряді випадків відмічається вплив спадкової обтяженості (зокрема кровно-родинні шлюби, алкоголізм, вживання наркотиків), причому спадкова схильність виявляється під впливом різних шкідливих зовнішніх факторів (соціальний стан, умови життя, екологія). Порушення слуху може бути викликано тими ж причинами, але може виникнути під дією й інших несприятливих чинників.
Глухота у поєднанні з інтелектуальними порушеннями характеризується порушенням усіх психічних функцій.
Так, типові для когнітивних порушень риси — в’язкість мислення, зниження стійкості уваги, цілеспрямованості діяльності, низька критичність, слабке сприймання педагогічної допомоги, порушення розумової працездатності тощо — у дітей з бінарним (подвійним) дефектом виступають гостріше, ніж у дітей із інтелектуальними порушеннями з нормальним слухом, оскільки первинні інтелектуальні порушення посилюється вторинними порушеннями пізнавальної діяльності, викликаними ураженням слухової функції, яка зумовлює недорозвиненість мови і словесно-логічного мислення.
Розглянемо окремі аспекти розвитку.
Пізнавальний розвиток нечуючих дітей з інтелектуальними порушеннями
Увага. Знижений об’єм уваги, низький темп переключення, нестійкість, утрудненння розподілення. Низька концентрація. Утруднене фіксування погляду і уваги на певних предметах, обличчях без додаткових стимулів. Відсутність гнучкого реагування на зміну ситуації. Переважає мимовільна увага, активна значно знижена.
Пам’ять. Переважає механічна над довільною/осмисленою, образна над словесною. Вербальна пам’ять грубо порушена. Краще запам’ятовуються окремі прості слова (підкріплені наочністю, дактильними та жестовими образами, табличками), ніж речення, а тим паче тексти.
Давно засвоєні знання, уявлення, поняття можуть сприйматись як абсолютно нові.
Мислення. Мислення характеризується в’язкістю, інертністю. Уповільнений і своєрідний розвиток наочно-дійового, наочно-образного мислення. Залежність рівня розвитку словесно-логічного (понятійного) мислення в тому числі від розвитку мовлення. Темп повільний. Джерелом розвитку мислення є практична діяльність.
Практична діяльність. Діти часто не можуть виконати прості дії з предметами по точному наслідуванню діям дорослого. Їх власна предметно-практична діяльність вельми елементарна. Довільна діяльність формується тяжко. Уміння планувати свої дії, добирати потрібні знаряддя праці формується лише за умови масованого навчання.
Пізнавальна діяльність. Зберігаються примітивні способи дослідження об’єктів (проби, примірювання). Діти для вирішення проблеми застосовують не так метод проб, як простий перебір варіантів, повторюють спроби, які не дали результат. Зорові орієнтири слабкі, страждає цілісність сприйняття з однієї сторони і виділення властивостей та якостей об’єкта з іншої. Отримані образи сприйняття недостатньо фіксуються в слові, поняття не закріплюються. Відповідно образи і поняття тяжко актуалізувати, а тим більше неможливо ними оперувати. Діти з трудом співвідносять площинні зображення з об’ємними, важко навчаються користуватись схемами, планом. Схильні до виконання лише звичних дій.
З роками спостерігається незначна динаміка у розвитку пізнавальної діяльності, опануванні знаннями та навичками. Научуваність знижена. Характерна низька спроможність користуватись допомогою. Діти байдужі до завдань і їх результатів, а також до оцінки дорослого. Під час виконання наочно-дійових і мовленнєвих завдань проявляють інертність, труднощі переключення з однієї дії на іншу. Недостатньо контролюють свою діяльність, до власних невдач ставляться байдуже, не помічають, не усвідомлюють помилок. Працездатність знижена. В процесі виконання завдань потребують постійної стимуляції, організації з боку дорослого. Набутий досвід переносять на нові ситуації лише після тривалої практики, багатократних повторів та під керівництвом дорослого. Придбані навички закріплюються на нетривалий термін. В освітньому процесі необхідно спиратись на предметно-практичну діяльність.
Гра. Діти не спроможні самостійно оволодіти сюжетно-рольовою грою. Гра не набуває смислового наповнення, носить переважно маніпулятивний характер. Не грають в групах, переважає гра наодинці.
Емоційно-вольова сфера. Нерозуміння переживань, емоцій інших людей. Збідненість і слабкість емоційних проявів, млявість, відчуженість. Хвороблива емоційна вразливість, лабільність. Часто притаманні прояви негативізму, впертості. Відсутність критичності, нерозуміння ситуації, відсутність почуття дистанції між собою та дорослим.
Наявність комплексу негативних станів - невпевненість у собі, страх. Гіпертрофічна залежність від близьких дорослих. Обмежена взаємодія з однолітками. Мало проявляють здивування в незвичних ситуаціях.
До особистісних якостей можна віднести егоцентричність, інфантилізм. У дітей переважають неточні, фрагментарні уявлення про себе та оточуючих. Нелегко формуються морально-етичні уявлення і поняття. Переважають конкретні, крайні оцінки. Треба збагачувати позитивний життєвий, практичний, соціальний досвід з метою набуття необхідних компетенцій, якостей для подальшого життя.
Поведінка характеризується низкою гіпердинамічних або гіподинамічних проявів. Так одні діти збуджені, розгальмовані. Інші діти в’ялі, загальмовані, швидко втомлюються. Слабка здатність до самоконтролю та саморегуляції поведінки. Розуміння та дотримання правил, установок, послідовності дій утруднене. Необхідно виробляти навички довільної поведінки, вольової регуляції своїх дій.
Компенсаторні функції організму. В якості компенсуючих каналів при навчанні і розвитку дітей із складними порушеннями виступають такі сенсорні системи як зорова, рухова, тактильна, залишковий слух. Однак компенсаторні механізми спрацьовують слабо.
Кожна дитина – це індивідуальний випадок, який вимагає індивідуального підходу. Ситуація часто ускладнюється тим, що у багатьох дітей з порушеннями слуху окрім первинної інтелектуальної недостатності бувають інші первинні порушення такі як: порушення опорно-рухового апарату, зниження зору, гіперактивність та дефіцит уваги, розлади аутистичного спектру, синдроми, соціальна депривація та ін.
В освітньому процесі потрібно максимально спиратись на збережені функції, залишки слуху, особистісні якості дітей, вмотивованість батьків.
Практичний психолог ІРЦ А. С. Стасюк
РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО НАВЧАННЯ
І РОЗВИТКУ ДІТЕЙ
З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ
Загальні рекомендації
щодо навчання і розвитку дітей з порушеннями зору
Рекомендації щодо когнітивної сфери:
-
розвивати зорове, слухове, кінестетичне сприймання;
-
під час пояснення навчального матеріалу необхідно максимально використовувати приклади реального життя та конкретний матеріал, які допоможуть встановити зв’язки між абстрактними поняттями і досвідом дитини;
-
формувати уявлення, використовуючи реальні моделі, рельєфні зображення, схеми, таблиці та ін.;
-
формувати навички обстеження та порівняння предметів, людей;
-
орієнтувати дитину на пошук додаткової інформації про незрозумілі, нові об’єкти;
-
закріплення знань потребуватиме багаторазового повторення та досвіду їх застосування у навчальній діяльності та життєвих ситуаціях;
-
дитина потребуватиме чітких вказівок щодо виконання завдання, важливо проговорювати кожний етап його виконання, звертати увагу на алгоритм дій;
-
формувати вміння досліджувати, експериментувати, ставити запитання, погоджуватися – не погоджуватися, перепитувати, виявляти сумніви.
Рекомендації щодо емоційно-вольової сфери:
-
формувати навички розпізнавання емоцій оточуючих та власних;
-
навчати висловлювати свої переживання та почуття;
-
формувати навички самооцінювання, вміння визначати свої сильні та слабкі сторони;
-
стимулювати бажання дитини працювати, виконувати завдання, виявляти ініціативу, долати труднощі на шляху до поставленої мети;
-
заохочувати наполегливість, незалежність та самостійність дитини;
-
розподіляючи клас на підгрупи, необхідно передбачити залучення дитини з порушеннями зору до виконання колективних завдань та створювати ситуації успіху для неї.
Загальні рекомендації
щодо навчання і розвитку дітей з порушеннями слуху
Рекомендації щодо когнітивної сфери:
-
розвивати зорове, слухове та тактильне сприймання під час індивідуальних чи групових занять з фахівцями;
-
формувати навички сприймати, зосереджувати увагу, запам’ятовувати і контролювати себе з опорою на збережені аналізатори чи рухову діяльність;
-
формувати уявлення про предмети, дії, явища, використовуючи різні сенсорні відчуття;
-
формувати навички аналізу, синтезу, узагальнення, класифікації та прогнозування;
-
розширювати поняття про довкілля та орієнтири в ньому, в тому числі через спостережливість, уважність, допитливість;
-
надавати роз’яснення абстрактним поняттями, пов’язувати їх з досвідом дитини та інше.
Рекомендації щодо емоційно-вольової сфери:
-
формувати позитивне ставлення до себе та оточуючих;
-
формувати навички позитивної поведінки;
-
мотивувати дитину до навчальної діяльності за допомогою ситуації успіху, з опорою на досвід та інтереси дитини;
-
зосереджуючи увагу на стані задоволення дитини від отриманих досягнень через формувальне оцінювання;
-
заохочувати незалежність та самостійність дитини;
-
формувати навички розпізнавання емоцій оточуючих та власних;
-
вчити висловлювати свої переживання та почуття, розвивати навички рефлексії та інше.
Загальні рекомендації
щодо навчання і розвитку дітей з порушеннями мовлення
Рекомендації щодо розвитку когнітивної сфери:
Важлива особливість розвитку мовлення дитини полягає у тому, що вона є складовою когнітивної сфери. Саме тому важливо приділяти увагу формуванню уміння дитини сприймати, зосереджувати увагу, запам’ятовувати і контролювати себе.
Слід сприяти поетапному формуванню контролю за правильністю власного мовлення, поступово переходячи від оцінювання помилок аналогічних власним у чужому мовленні, а потім до власних.
Рекомендації щодо розвитку емоційно-вольової сфери:
Розвиток мовлення дитини вимагає чималих вольових зусиль на перших етапах надання послуг вчителем-логопедом, оскільки цей процес часто супроводжується неприємними відчуттями (біль при надмірному м’язовому напруженні органів артикуляції, страх перед новими відчуттями або в результаті наявності сумніву стосовно власних здібностей та ін.). З метою забезпечення розвитку емоційно-вольової сфери рекомендується:
-
-
мотивувати дитину за допомогою створення позитивної атмосфери з опорою на її досвід та інтереси (улюблені мультики, ігри та ін.);
-
пропонувати спочатку завдання, які дитина здатна виконати з легкістю і отримати схвальну оцінку за їх виконання;
-
продемонструвати на власному прикладі виконання завдання;
-
не змушувати дитину виконувати завдання всупереч її бажанню, необхідно переключити її увагу на інший вид діяльності, і непомітно долучити знову, можливо, дещо змінюючи умови виконання;
-
влаштовувати змагання, у яких непомітно навмисно «програвати», що сприятиме формуванню впевненості дитини у своїх силах;
-
надавати можливість виконувати письмові роботи олівцем з метою попередження напруження, пов’язаного зі «страхом помилок» та постійних виправлень.
-
Загальні рекомендації
щодо навчання і розвитку дітей
з порушеннями опорно-рухового апарату
Рекомендації щодо розвитку когнітивної сфери:
Діти з порушеннями опорно-рухового апарату потребують організації надання психолого-педагогічної допомоги, що спрямована на всі компоненти когнітивної сфери. Тому необхідно акцентувати увагу на:
-
-
формуванні зорового, слухового і кінестетичного сприймання шляхом обстеження предметів на основі зору, слуху, дотику, вкладаючи до рук дитини різні за формою, розміром і фактурою предмети (у тому числі іграшки). З метою покращення відчуттів рекомендується зробити масаж кистей і кінчиків пальців рук за допомогою щіток різного ступеня жорсткості;
-
стимуляції предметно-практичної та ігрової діяльності з метою формування уміння сприймати та діяти;
-
заохоченні до предметно-дійового спілкування з оточуючими на основі закріплення зв’язку між словом, предметом та дією через називання дорослим предмету, пояснення його призначення, показу дій, які можна з ним виконувати;
-
застосуванні регулятивної функції внутрішнього мовлення та ритмічної організації руху (методика навчання Андраша Петьо) шляхом виконання рухів під лічбу від 1 до 5 на основі однотипних інструкцій (наприклад, «догори-вниз» для виконання руху, який триває, поки звучить лічба), що дає змогу розвинути розуміння простих фраз з опорою на показ і виконання, і поступово перейти до здійснення рухів під керівництвом внутрішнього мовлення;
-
формуванні психологічних операцій і функцій уваги, пам’яті, мисленнєвих операцій (аналізу, синтезу, прогнозування, порівняння, класифікації, узагальнення та ін.) у процесі навчання.
-
Рекомендації щодо розвитку емоційно-вольової сфери:
Дітям з порушеннями опорно-рухового апарату часто властиве порушення працездатності. Певна роль у виникненні таких порушень належить соціальним факторам, зокрема, вихованню дитини за типом гіперопіки. У результаті такого виховання може виникнути недорозвиток мотиваційної основи психічної діяльності, що призводить до недостатності прояву вольових зусиль, коли необхідно виконати завдання, рух або почати спілкування.
Труднощі здійснення вольових зусиль у зазначеної категорії дітей, а також у дітей, які мають порушеннями мовлення, є подібними, тому рекомендації щодо розвитку емоційно-вольової сфери, які подано у відповідному розділі, можуть бути корисними і в даному випадку.
Загальні рекомендації
щодо навчання і розвитку дітей з порушеннями інтелектуального розвитку
Рекомендації щодо розвитку когнітивної сфери:
- Сприймання: поділ складного матеріалу на частини; збільшення часу для усвідомлення завдання; уповільнення темпу викладу матеріалу; використання наочності, активізація знань дітей з метою використання їх власного досвіду; порівняння сприйнятого зі зразком.
-
Увага: допомога у перевірці правильності виконаних дій; формування навичок самоконтролю; навчання вмінню порівнювати свої роботи зі зразком.
-
Пам’ять: мінімальна кількість нових термінів, понять на одному уроці; поділ матеріалу на частини; повторення матеріалу; закріплення вивченого матеріалу з опорою на наочність, емоційну пам’ять з поступовим переходом до словесно-логічного запам’ятовування.
-
Мислення: зменшення обсягу матеріалу, спрощення інформації для засвоєння; навчання застосовувати знання на практиці; поділ складних тем на частини; поступове формування вміння порівнювати, використовувати план, інструкцію, схеми тощо; формування вмінь виділяти різні аспекти предметів і явищ; вчити міркувати вголос про способи та послідовність виконання завдань.
-
Інтелектуальна сфера: урахування індивідуальної працездатності дитини відповідно до її можливостей; урізноманітнення методів і прийомів навчання; створення умов, які стимулюватимуть учнів до навчання і запобігати виникненню втоми.
Рекомендації щодо розвитку емоційно-вольової сфери:
-
-
коригувати емоційні стани дитини, формувати вміння управляти своїми емоціями;
-
запобігати виникненню спалахам роздратувань;
-
залучати дітей до міжособистісної взаємодії у дитячому колективі та до взаємодії «учитель-учень».
-
Загальні рекомендації
щодо навчання і розвитку дітей з розладами аутистичного спектру
Рекомендації щодо розвитку когнітивної сфери:
-
Підтримка нормального розвитку (соціалізація, розвиток комунікації, моторних навичок, уяви).
-
Добір завдання за принципом максимальної зрозумілості для дитини та мінімальної інструкції.
-
Використання засобів мистецтва (малювання, ліплення, колаж), ігор з водою та іншими предметами побуту.
-
Розширення уявлень про навколишній світ (за тематичними блоками з використанням малюнків тощо).
-
Впровадження візуальної підтримки, що дає змогу отримати сталі й незмінні орієнтири, які поступово скеровують різні прояви дітей. Використання різновидів візуальної підтримки (розклади, правила, алгоритми дій тощо).
-
Вдосконалення моторики (рухливі ігри, вправи з використанням спортивного обладнання, маніпулювання предметами тощо).
-
Розвиток пізнавальних процесів (спонукання до зацікавлення довкіллям; опанування технік читання, писання, лічби тощо).
Рекомендації щодо розвитку емоційно-вольової сфери:
-
Встановлення меж дозволеної поведінки для дитини не тільки під час занять і в родинному колі.
-
Дитину з розладами аутистичного спектру необхідно навчити поважати дорослого та орієнтуватися на нього. Незважаючи на те, що такі діти, начебто, не звертають увагу на інших людей, більшість з них, з притаманною їм кмітливістю і спостережливістю, дуже швидко навчаються керувати своїм оточенням, чинити свавілля, роблячи лише те, що хочуть самі. Як наслідок, діти підпорядковують своїм бажанням дії дорослих, легко маніпулюють ними.
-
Усвідомлено маніпулювати поведінкою дитини з розладами аутистичного спектру, після чого вона має зробити вибір: 1) підтримувати подібні прояви й залишити все в незмінному стані; 2) припинити їх, і тоді всі дорослі, як справжні вихователі, послідовно і систематично дають їй зрозуміти, що вона – дитина, і має слухатися дорослого, мати повагу до нього, бути уважною, коли він щось робить або говорить.
-
Відслідковувати особливі поведінкові прояви дитини, а також фіксувати ситуації, коли у неї з’являється проблемна поведінка.
-
Для формування в дитини соціальних якостей доцільно застосовувати такі підходи та методи: «Терапія з однолітками», «Соціальні історії», «Структурована гра», «Тренінг комунікативних умінь», «Відеомоделювання».
Загальні рекомендації
щодо навчання і розвитку дітей із затримкою психічного розвитку
Рекомендації щодо розвитку когнітивної сфери:
-
проводити заняття з розвитку всіх видів сприймання, особливо зорового та слухового, на базі яких розвиваються вищі психічні функції. Так збагачуються різноманітні знання про навколишній світ і розуміння зв’язків між предметами та явищами, розвивається мислення й мовлення дітей;
-
під час навчання необхідно розвивати працездатність, уміння зосереджувати увагу та цілеспрямовано працювати: ставити перед собою мету, усвідомлювати способи її досягнення, адекватно оцінювати результати;
-
доцільно розвивати навчальну мотивацію, бажання вчитися, віру дитини у власні можливості;
-
розвивати пізнавальну діяльність. Спеціально вчити розрізняти та називати колір, форму, розмір предметів, їх розташування у просторі, застосовувати ці знання практично; виділяти та пояснювати просторові відношення між предметами, використовувати це у практичній діяльності;
-
формувати вміння орієнтуватися в сторонах предметів, які знаходяться перед дитиною – визначати орієнтири на аркуші паперу, в альбомі; вміти знаходити верх і низ, правий і лівий бік тощо. Розуміння просторових відношень впливає і на мовленнєвий розвиток дитини;
-
формувати вміння працювати за інструкцією, послідовно виконувати завдання. Таку роботу можна проводити під час конструювання, малювання. Разом з дитиною слід аналізувати зразок, визначити послідовність складання конструкції, здійснення окремих дій малювання. Для розвитку дитини із ЗПР корисні заняття ліпленням. Виготовлення навіть простих фігурок з пластиліну чи глини потребує узгоджених рухів і актів сприймання, аналізу зразка за різними ознаками та відтворення цих ознак у виробі. Крім того, робота з пластичним матеріалом розвиває дрібні рухи кисті руки, що позитивно впливає не тільки на вдосконалення рухових функцій, а й на інші функції, зокрема, мовлення.
Рекомендації щодо розвитку емоційно-вольової сфери:
-
похвала, підтримка, надання допомоги, створення психологічного комфорту дають змогу дитині повною мірою реалізувати свій потенціал;
-
підтримка найменших позитивних проявів у навчанні, спілкуванні, поведінці;
-
створення умов, за яких проблеми психічного розвитку дитини не перешкоджають досягненням у навчанні;
-
виявлення сильних сторін, здібностей дитини і використання їх для компенсації порушень розвитку;
-
допомога у побудові взаємин з однолітками;
-
моделювання ситуацій, у яких дитина здобуває позитивний досвід адекватних емоційних реакцій, дотримання норм поведінки тощо.
Практичний психолог ІРЦ А. С. Стасюк
КРИЗА ТРЬОХ РОКІВ
Криза трьох років — це рубіж між раннім дошкільним віком — один з найбільш складних моментів у житті дитини. Це розпад, перегляд старої системи соціальних відносин. Як вважав Д.Б. Ельконін, криза 3 років — це криза соціальних стосунків, а будь-яка криза стосунків є кризою виділення свого "Я".
Зміна позиції дитини, ріст її самостійності і активності, вимагають від близьких дорослих своєчасної перебудови стосунків. Якщо ж нові стосунки з дитиною не складаються, її ініціатива не заохочується, самостійність постійно обмежується, у дитини, виникають безпосередньо кризові явища, що проявляються у взаєминах з дорослими, а іноді і з однолітками.
Ця криза вперше була розкрита в роботі Ельзи Келер "Про особистість трирічної дитини". Вона виділила 7 характеристик кризи трьох років.
1. Негативізм. Це негативна реакція, пов'язана із стосунками однієї людини з іншою. Дитина відмовляється взагалі підкоритися певним вимогам дорослих. Головний мотив дії — зробити навпаки, прямо протилежне тому, що йому запропонували.
2. Вередливість. Це реакція на своє власне рішення. Вередливість заключається в тому, що дитина настоює на своїй вимозі, на своєму рішенні. Тут відбувається виділення особистості і висувається вимога, щоб з цією особистістю рахувалися. Впертість не слід змішувати з наполегливістю, завдяки якій дитина добивається бажаного. Вперта дитина настоює на тому, чого їй не так сильно хочеться, або й зовсім не хочеться, або давно розхотілось.
3. Гонорливість. Близька до негативізму та вередливості, але мас свої особливості. Це протест проти порядків, які існують вдома. Вона спрямована не проти конкретного дорослого, а проти системи стосунків, що склалися в сім'ї, норм виховання. Дитина настоює на своїх бажаннях і невдоволена всім, що їй пропонують і роблять інші. "Да ну!" — найбільш поширена реакція в таких випадках. Враховуючи, що гонорливість — це риса, яка властива українській ментальності, то слід особливо бути уважним до дитини.
4. Своєвілля. Стремління до емансипації від дорослого. Зрозуміло, яскраво проявляється тенденція до самостійності: дитина хоче робити і вирішувати все сама. У принципі, це позитивне явище, але під час кризи гіпертрофована тенденція до самостійності призводить до своєвілля, вона часто неадекватна можливостям дитини і викликає додаткові конфлікти з дорослими.
5. Знецінювання. Це характеристика всіх наступних перехідних періодів. Що ж знецінюється в очах дитини трьох років? Йде знецінення старих правил поведінки. Дитина може почати сваритися, кинути або поламати улюблену іграшку і таке інше. Ш. Бюлер описала жах сім'ї, коли мати почула від дитини "дура".
6. Протест-бунт. Він проявляється в частих суперечках з батьками. "Вся поведінка дитини набуває рис протесту, нібито дитина знаходиться в стані війни з навколишніми, в постійному конфлікті з ними",— писав Л.С. Виготський.
7. Деспотизм. У сім'ї з однією дитиною може з'явитися деспотизм. Дитина жорстоко проявляє свою владу над оточуючими її дорослими, диктує, що вона буде їсти, що не буде, може мама йти додому чи ні і таке інше. Якщо в сім'ї кілька дітей, замість деспотизму можуть виникнути ревнощі: та ж сама тенденція до влади тут виступає як джерело ревнощів, нестерпного ставлення до інших дітей, які не мають майже ніяких прав у сім'ї, з погляду маленького деспоту.
Криза трьох років являє собою значну зміну взаємовідносин, які існували до цього часу між дитиною і дорослим. У кінці раннього віку виникає тенденція до самостійної діяльності, яка знаменує собою те, що дорослі більше не закриті для дитини предметом і способом дій з нею, а нібито вперше розкриваються перед нею, виступають як носії зразків дій і відносин в навколишньому світі. Феномен "Я сам" означає не лише . виникнення зовні помітної самостійності, але й одночасне відділення дитини від дорослої людини. У результаті такого відділення дорослі нібито вперше виникають у світі дитячого життя.
Допомогти впоратися з кризою трьох років і направити виховання малюка в потрібне русло допоможуть сюжетні гри.
-
Гра в магазин. Дитині відведіть роль продавця, а батьки або старші діти – покупці. Коли малюк продає що-небудь, йому важко розлучатися з річчю, віддавати комусь своє. Згодом він зрозуміє, що річ йому повернуть назад, і буде просити пограти з ним в цю гру ще раз. Якщо ваша дитина часто влаштовує істерики в супермаркетах, відправте до нього в магазин ляльку-маму і ляльку-дочку. Нехай донька влаштує скандал, заспокоюйте вередуючу ляльку разом з малюком.
-
Придумайте малюкові «дуже важливу справу» – готування їжі для ляльок, будівництво будинку, створення нової картини. Нехай малюк проявляє свою самостійність в грі, не варто переривати його своїми порадами.
-
Посадіть за стіл улюбленого іграшкового друга малюка. Нехай він постійно веде себе неправильно. Разом виховуйте його. Покладіть його спати. Візьміть з собою на прогулянку. Разом розбирайте поведінку пустуна – що він робить неправильно і чому так робити не треба. Нехай малюк вчиться відрізняти хорошу поведінку від поганої. Беручи на себе роль «вихователя» в грі, малюк і в житті буде вести себе відповідно.
-
Разом з дитиною робіть різні іграшки і вироби своїми руками. Цей творчий процес дозволить стати малюкові більш посидючим.
-
Складайте з дитиною казки. У віці трьох років малюки люблять фантазувати. Нехай в казках будуть виховні моменти. Дізнавайтеся разом один одного.
-
Ігри-драматизації дозволять зняти прояв агресії. На роль негативного героя вибираємо дитину, котра виявляє ознаки агресії. “Вовк дуже злий, він голосно гарчить, хоче налякати козенят (пропонуємо дитині поричати). Сильно стукає в двері, тупотить від невдоволення ногами “. За допомогою цих занять виганяємо агресію. Чим сильніше дитина гарчить, стукає ногами, тим ефективніша ця вправа. Так само ці прийоми сприяють розвитку акторської майстерності. Якщо в групі декілька чоловік проявляють агресію, то залучаємо їх в гру. “Діти, до нас в групу прийшов Бармалей. Він хоче забрати у нас всі іграшки, щоб ми сиділи на стільчиках і плакали. Давайте виженемо його “. Пропонуємо “закидати” Бармалея мішечками з піском, грудочками з вати. Це може бути іграшка або картинка.
-
Коригувати негативні прояви можна через ліплення, тому що це пластичний матеріал, потім можна зліпити іншого героя. “Давайте зліпимо лисицю, яка вигнала зайчика з хатинки. Вона у нас вийшла зла, у неї хитрі очі, на лапках гострі кігті. Давайте змінимо сюжет казки, зліпимо добру лисицю. Нехай вони живуть з зайчиком дружно, разом. А цю лисицю ми виженемо. Зімніть пластилін, міцно будемо на нього натискати, щоб зла лисиця скоріше пішла і з’явилася добра “.
Постарайтеся приділити максимум уваги трирічному малюкові, але не будьте нав’язливі. Надлишок уваги перетворить малюка в деспота, навіть може викликати різні фобії і неврози. Недолік може породити різні хворобливі фантазії.
Отже, рецепт від кризи трьох років дуже простий: терпіння, розуміння, творчість, ігри і, звичайно ж, почуття гумору.
Практичний психолог ІРЦ А. С. Стасюк
СИНДРОМ ДИФІЦИТУ УВАГИ З ГІПЕРАКТИВНІСТЮ
Синдром дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ) - це хворобливий стан нервової системи дитини, що полягає в неповноцінності процесу гальмування і різкому переважанні процесу збудження, що й перешкоджає концентрації уваги.
Симптоми СДУГ слід відрізняти від нормальної, властивої багатьом дітям (особливо в дошкільному віці) високої рухової активності. Адже активність, та ще й надмірна, передбачає і відповідний запас енергії, тим часом як у гіперактивних дітей такого запасу здебільшого немає. Навпаки, постійне збудження не дає їм змоги відпочити, їхня нервова система виснажується і потребує захисту та зміцнення.
Справжнє здоров'я, сила нервової системи дитини виявляється в цілеспрямованості, здатності довести розпочату справу до кінця. Надмірна ж активність дітей із синдромом СДУГ непродуктивна: мета часто не ставиться або дуже швидко втрачається. Цей недолік і перешкоджає формуванню в неї мотиваційної сфери, зокрема, позитивних мотивів навчання як важливого компонента готовності до школи. Отже, головна відмінність гіперактивності від просто активного темпераменту в тому, що це не просто риса характеру, а наслідок розладів у функціонуванні центральної нервової системи.
Причин таких розладів багато. Це й шкідливі впливи під час внутрішньоутробного розвитку; гіпоксія (недостатність кисню, зумовлена різними хворобами матері); травми під час пологів, отруєння алкоголем чи наркотиками, нікотином та іншими шкідливими речовинами, яких чимало в екологічно неблагополучному середовищі. Причиною можуть бути травми (струс) головного мозку. Надзвичайно важливими є спадкові чинники, бо часто ті ж самі порушення спостерігаються у когось із батьків.
Синдром дефіциту уваги з гіперактивністю - патологія, що потребує своєчасної діагностики й комплексної корекції: психологічної, медичної та педагогічної. СДУГ , на відміну від багатьох інших неврологічних захворювань, достатньо добре піддається лікуванню і має більш оптимістичні прогнози, але при умові, якщо терапію і реабілітацію проводити своєчасно: у віці 5-10 років. Важливо не пропустити цей час.
Батькам же слід глибоко, душею зрозуміти проблему, що сталася з їх дитиною та задуматися над зміною власної поведінки й свого ставлення до дитини, зміною психологічного мікроклімату в сім'ї (дорослі повинні менше сваритися, більше часу приділяти дитині, проводити дозвілля разом).
Якщо у вашій родині є дитина із СДУГ, то прислухайтесь до нижче наведених порад:
1. У своїх стосунках з дитиною дотримуйтесь «позитивної моделі». Хваліть її в кожному випадку, коли вона на це заслуговує, помічайте навіть незначні її успіхи. Пам'ятайте, що гіперактивні діти ігнорують зауваження й догани, але чутливі до найменшої похвали.
2. Не застосовуйте фізичні покарання. Будуйте Ваші стосунки з дитиною на довірі, а не на страху. Вона завжди повинна відчувати Вашу допомогу й підтримку. Формуйте у дитини адекватну самооцінку.
3. Особливо важливий фізичний контакт з дитиною. У напруженій ситуації обійміть її, притисніть до себе, погладьте, заспокойте, скажіть лагідне слово - в динаміці це дає виражений позитивний ефект, оскільки м'язова та емоційна напруга дитини будуть знижуватися. А постійні зауваження й обмеження лише збільшують прірву між батьками та їх дітьми.
4. Частіше говоріть «так», уникайте слів «ні», «не можна», «не чіпай», «забороняю», оскільки це для дитини, фактично, пустий звук.
5. Доручіть дитині частину домашніх справ, котрі необхідно виконувати щоденно (купувати хліб, мити посуд, годувати собаку тощо) та ні в якому разі не виконуйте їх за неї.
6. Заведіть щоденник самоконтролю й відмічайте в ньому разом з дитиною її успіхи вдома й у школі.
7. Введіть бальну або знакову систему винагородження (можна кожний гарний вчинок позначати зірочкою, а за певну їх кількість нагороджувати іграшкою, солодощами або давно обіцяною поїздкою).
8. Уникайте завищених чи, навпаки, занижених вимог до дитини. Намагайтеся ставити перед нею завдання, які відповідають її можливостям.
9. Визначіть для дитини рамки поведінки - що можна, а чого не можна. Вседозволеність безперечно не принесе ніякої користі. Незважаючи на певні недоліки, гіперактивні діти повинні справлятися зі звичними для всіх однолітків проблемами.
10. Система заборон повинна обов'язково супроводжуватися альтернативними пропозиціями. Наприклад, дитина починає рвати обої (цілком розповсюджений прояв). Безумовно, слід зупинити її й дати замість цього який-небудь аркуш паперу: «Спробуй порвати ось це, а коли закінчиш, збери всі шматочки в пакет».
11. Постійно вимагайте повторити, як дитина почула та зрозуміла звернення до неї. Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію.
12. На певний проміжок часу визначайте дитині лише одне завдання, щоб вона могла його повністю і якісно виконати. Наприклад, з 8.30 до 9.00 прибирати постіль. Для цього можна використати будильник або кухонний таймер. Спочатку обговоріть завдання, а потім підключайте техніку. Це буде сприяти зниженню агресії.
13. Завдання повинні бути простими і конкретними («почисть зуби, а тепер одягайся», а не «збирайся до школи»).
14. Не нав'язуйте їй жорстких правил. Ваші вказівки повинні бути вказівками, а не наказами. Вимагайте виконання правил, які стосуються її безпеки й здоров'я. Оскільки гіперактивні діти часто бувають моторно незграбними, роблять небезпечні дії, не думаючи про наслідки, тому їх слід оберігати від можливих травм голови.
15. Демонстративна поведінка Вашої дитини - це її спосіб привернути Вашу увагу. Проводьте з нею більше часу: грайте, навчайте, як правильно спілкуватися з іншими людьми, як поводити себе в громадських місцях, переходити вулицю та іншим соціальним навичкам.
16. Дотримуйтесь вдома чіткого розпорядку дня. Вживання їжі, прогулянки, ігри, відхід до сну повинні здійснюватися в один і той самий час. Одразу хваліть і винагороджуйте дитину за хорошу поведінку.
17. Вдома необхідно створити для дитини спокійну обстановку. Ідеально було б виділити їй окрему кімнату або частину її для занять, ігор, усамітнення, тобто створити власну «територію». У кімнаті повинна бути мінімальна кількість предметів, які б не відволікали й не розсіювали б увагу дитини. Колір шпалер має бути не яскравим, заспокійливим (краще за все блакитний). Було б добре організувати в її кімнаті спортивний куточок.
18. Якщо дитині важко вчитися, не вимагайте від неї високих оцінок з усіх предметів. Достатньо мати гарні оцінки з 2-3 основних.
19. Створіть необхідні умови для навчання. У дитини повинен бути свій куточок. Під час занять на столі не повинно бути нічого, що відволікало б її увагу. Над столом не повинно бути ніяких плакатів і фотографій.
20. Уникайте по можливості великого скупчення людей. Перебування в магазинах, ринках тощо вкрай збуджують дитину.
21. Оберігайте дитину від перевтоми, оскільки вона призводить до зниження самоконтролю й зростання рухової активності. Обмежуйте час перебування перед телевізором і комп'ютером.
22. Слідкуйте за тим, щоб дитина висипалась. Недостача сну призводить до ще більшого погіршення уваги й самоконтролю і, як наслідок, до некерованої поведінки.
23. Розвивайте в неї усвідомлене гальмування, вчіть контролювати себе. Перед тим, як щось зробити, нехай порахує, від 1 до 10, а потім від 10 до 1.
24. Пам'ятайте! Ваш спокій - найкращий приклад для дитини.
25. Надавайте дитині можливість витрачати надлишкову енергію. Корисні щоденні фізичні навантаження на свіжому повітрі - тривалі прогулянки, біг, спортивні заняття. Розвивайте гігієнічні навички, зокрема, загартування. Але не перевтомлюйте дитину!
26. Виховувайте в дитини інтерес до якого-небудь заняття. Їй важливо відчувати себе вмілою та компетентною в якійсь справі. Задача батьків - знайти ті заняття, які б «удавались» дитині й підвищували її впевненість у собі. Проте не слід перевантажувати дитину заняттями в різних гуртках, особливо в тих, де є значні навантаження на пам'ять та увагу, а також, якщо дитина не отримує особливого задоволення від цих занять.
27. Зробіть усе можливе для підвищення самооцінки дитини, адже через дефіцит уваги вона може неправильно розуміти вказівки та іншу інформацію, тому всі навколо безупинно її виправляють.
28. Спілкуйтеся з іншими батьками, які мають ту саму проблему.
Головне у співпраці з гіперактивною дитиною - постійна винагорода позитивної та бажаної поведінки, стимулювання мотивації, заохочення до потрібних дій.
Практичний психолог ІРЦ А. С. Стасюк
АГРЕСІЯ У ДИТИНИ:
ПРИЧИНИ І ПРОЯВИ.
ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ ДЛЯ РОБОТИ
З АГРЕСИВНІСТЮ
ДЛЯ ФАХІВЦІВ ТА БАТЬКІВ
Проблема дитячої агресії, на жаль, має всі тенденції розвитку і сьогодні це проблема вже не окремих родин, а всього суспільства. Безпричинні спалахи люті, бажання поламати, розірвати, вщипнути і навіть вкусити змушують дорослих ізолювати дитину від інших дітей, щоб запобігти передбачуваний конфлікт. Це запобіжний засіб, але ніяк не вирішення проблеми – швидше навпаки: дитина може ще більше замкнутися в собі, а прояви агресії нікуди не подінуться, мало того, ситуація може вийти з-під контролю повністю.
Перше що потрібно зробити – з’ясувати причину, це допоможе не тільки контролювати ситуацію, але і змінити всю проблему в корені. Дитячі психологи б’ють тривогу: батьки пізно намагаються вирішити проблему, коли в дитині агресія міцно пустила коріння, а не тоді де все ще можна було вирішити батьківською ласкою, спеціальними іграми, заняттями.
Фахівці виділяють основні причини, які проявляються в дитячої агресії:
-
Особливості вродженого темпераменту і нервової системи.
-
Неповне або неправильне виховання.
-
Невпевненість у собі викликана постійним страхом або стресами.
-
Прояв агресії в навколишньому дитини середовищі (сім’я, дитячий колектив).
-
Досягнення лідерства у групі шляхом приниження гідності інших.
Фахівці відзначають прояв агресивності в поведінці дитини, якщо у нього є якісь фізичні, або психологічного роду вади. Почуття меншовартості перед іншими дітьми, глузування з їх боку спочатку викликають агресію на рівні захисної реакції, але з часом зміни в психології дитини можуть перейти в іншу форму – помста.
Не можна забувати і про категорії дітей, які здебільшого надані в іграх самим собі. Потрапляючи в колектив, вони часто приміряють на себе нові образи, часто запозичені в телевізорі чи на вулиці, а це далеко не завжди позитивні прообрази.
Фахівці визначили п’ять основних види проявів агресії у дітей, починаючи з раннього віку:
-
Фізична агресія. Пряма (коли напад проводиться на іншу дитину з метою принизити, зробити боляче); непряма (використовується руйнування будь-яких матеріальних або духовних цінностей); символічна (непристойні жести, міміка, словесні погрози).
-
Вербальна агресія. Реакція у вигляді прояви негативних емоцій: гучна лайка, погрози. Причиною можуть послужити біль, приниження, перенесений страх.
-
Спрямована форма агресії. Виражається у вигляді злісного відношення до іншим дітям і дорослим, поширення пліток, знущальні глузування, злі жарти. Цей мотив агресії може сформуватися набагато раніше самого прояви, так званий кістяк своєрідної помсти.
-
Ненаправлена форма агресії. Діти часто залишаються незадоволені відсутністю чогось або раніше обіцяного їм, або яким-небудь одним з дратівливих факторів, що це можливо неправильне на їх погляд поведінку дорослих.
Характерологічні особливості агресивних дітей
1. Сприймають велике коло ситуацій як загрозливі, ворожі їм.
2. Надчутливі до негативного ставлення до себе.
3. Заздалегідь налаштовані на негативне сприйняття себе з боку оточення.
4. Не оцінюють власну агресію як агресивну поведінку.
5. Завжди звинувачують оточення у власній деструктивній поведінці.
6. У випадку намірів агресії (напад, псування майна й т.п.) відсутнє почуття провини, або провина виявлена дуже слабко.
7. Не беруть на себе відповідальність за свої вчинки.
8. Мають обмежений набір реакцій на проблемну ситуацію.
9. У відносинах виявляють низький рівень емпатії.
10. Слабко розвинений контроль над своїми емоціями.
11. Слабко усвідомлюють свої емоції, крім гніву.
12. Бояться непередбачуваності в поведінці батьків.
13. Мають неврологічні вади: нестійка увага, слабку пам'ять, нестійке запам'ятовування.
14. Не вміють прогнозувати наслідки своїх дій (емоційно застрягають на проблемній ситуації).
15. Позитивно ставляться до агресії, тому що через агресію одержують почуття власної значимості й сили.
Наведені характерологічні особливості агресивних дітей дозволили визначити напрямки корекційної роботи, а також надати їй цілеспрямованого й системного характеру.
Напрямки корекційної роботи з агресивними дітьми:
1. Консультаційна робота з батьками й педагогами на зняття провокуючих факторів агресивної поведінки в дітей.
2. Навчання дитини конструктивних поведінкових реакцій у проблемній ситуації. Зняття деструктивних елементів у поведінці.
3. Навчання дитини технік і способів керування власним гнівом. Розвиток контролю над деструктивними емоціями.
4. Зниження рівня особистісної тривожності.
5. Корекція агресивної поведінки дітей.
6. Формування усвідомлення особистісних емоцій і почуттів інших людей; розвиток емпатії.
7. Розвиток позитивної самооцінки.
8. Навчання дитини відреагуванню негативної ситуації загалом.
Психологічна корекція агресивної поведінки дітей повинна носити комплексний системний характер і враховувати основні характерологічні особливості агресивних дітей: відсутність контролю над своїми емоціями; обмежений набір поведінкових реакцій у проблемних для них ситуаціях, відсутність емпатії й високий рівень особистісної тривожності, а також неадекватна самооцінка. Для того щоб результат роботи з агресивною дитиною був стійким, необхідне пророблення кожної характерологічної особливості даної дитини.
Корекцію агресивної поведінки дітей необхідно організувати за напрямками:
• зниження рівня особистісної тривожності;
• навчання дитини прийнятних способів вираження свого гніву;
• навчання дитини технік контролю над негативними емоційними станами, а також розвиток навичок саморегуляції;
• формування конструктивних поведінкових реакцій у проблемних для дітей ситуаціях;
• розвиток емпатії й адекватного рівня самооцінки.
З метою підвищення ефективності роботи з агресивними дітьми необхідно також проаналізувати роль родини в оформленні агресивної поведінки дітей і особливості самих сімей агресивних дітей.
Аналіз особливостей агресивних дітей проводився на основі дослідження уваги виховання й сімейних відносин на агресивну поведінку дітей, зробленого А.Бандурою (1998).
Зупинимося докладніше на особливостях
сімей агресивних дітей:
1. У родинах агресивних дітей зруйновані емоційні прихильності між батьками й дітьми, особливо між батьками й синами. Батьки переживають швидше ворожі почуття; не розділяють цінності й інтереси один одного.
2. Батьки часто демонструють моделі агресивної поведінки, а також заохочують у поведінці своїх дітей агресивні тенденції.
3. Матері агресивних дітей не вимогливі до своїх дітей, частина байдужа до їхньої соціальної успішності. Діти не мають чітких обов'язків удома.
4. У батьків агресивних дітей моделі виховання й особистісної поведінки часто суперечать один одному, і до дитини ставлять взаємовиключні вимоги. Як правило, дуже різкий батько і мати, яка потурає дитині. У результаті в дитини формується модель зухвалої опозиційної поведінки, що переноситься на навколишній світ.
5. Основні виховні засоби, до яких вдаються батьки агресивних дітей:
• фізичні покарання;
• позбавлення привілеїв;
• введення обмежень і відсутність заохочень;
• часті ізоляції дітей;
• свідоме позбавлення любові й турботи у випадку провини.
Причому самі батьки ніколи не відчувають провини у використанні покарання.
6. Батьки агресивних дітей не намагаються встановити причини деструктивної поведінки своїх дітей, залишаючись байдужими до їхнього емоційного світу.
Помилки батьків: поради психолога
Кращими батьками можуть бути лише підготовлені батьки: спеціальні курси, література, відеоуроки, можна і потрібно використовувати все, щоб виключити помилки у спілкуванні з дитиною.
Головною з помилок батьків, які викликають гнів і роздратування дитини є, звичайно ж, агресія самих дорослих, спрямованих на малюка. Гнівні зауваження, крики, тілесні покарання жодним чином не мають позитивного результату. Від дитини не можна в ранньому віці вимагати виконувати всі беззаперечно і тому порядку, який подобається батькам, це пригнічує ініціативу. Гірше всього, якщо за непокору малюка неправильно карають: забороняють грати, не розмовляють з ним.
Дитина буде відповідальним, але це може викликати в його психіці бунт і розвивати агресію. Довіра батьків, любов і спокійний мікроклімат в родині, ось основні чинники, які служать основою розвитку нормальної психіки у дітей.
Досвід роботи з агресивними дітьми і їхніми родинами показує, що батьки агресивних дітей часто потребують психологічної допомоги у набутті навичок конструктивної взаємодії із власними дітьми. Для цієї мети психологи розробляють і проводять тренінги батьківської ефективності, так звані «батьківські всеобучі», «школу для батьків», де батьки за допомогою практичних вправ навчаються прийомів позитивного спілкування зі своїми дітьми.
Подібні тренінги проводяться й для педагогів, де за допомогою рольових ігор і методів конфліктології вони освоюють ефективні способи й практичні навички комунікації з агресивними дітьми.
Завдання консультативної роботи з педагогами й батьками — це виняток таких
факторів у спілкуванні дорослого з дитиною, які можуть провокувати дитину на відповідну агресивну поведінку.
Основне завдання роботи психолога
з батьками й педагогами:
1. Переключити увагу дорослого з фіксації на негативній поведінці дитини на власні неконтрольовані негативні емоційні стани, тому що вміння дорослого володіти собою є кращим гарантом адекватної поведінки дітей.
2. Необхідно також допомогти педагогам і батькам опанувати прийоми конструктивного, позитивного спілкування з метою усунення відповідної агресивної поведінкової реакції з боку дітей або зменшення вже наявної.
3. Спілкування з агресивними дітьми— це особлива проблема, для розв'язання якої потрібні певні навички й уміння як з боку батьків, так і педагогів. Зупинимося на деяких прийомах ефективної, конструктивної взаємодії:
• говоріть з дитиною про свої почуття й переживання мовою внутрішнього «Я», мовою «Я -повідомлень (наприклад: дитина розмовляє підчас пояснення нового матеріалу.
Учитель («Я»-висловлення): «Коли розмовляють під час пояснення, мені важко говорити і я починаю дратуватися, від цього мені ще складніше. Будь ласка, припини розмовляти».
• «Активно слухайте» внутрішній світ дитини, світ її почуттів;
• не оцінюйте особистість дитини, а говоріть про небажані дії дитини;
• намагайтеся побачити в словах і діях дитини позитивний настрій і благі наміри;
• регулюйте свій емоційний стан.
Як уже говорилося раніше, роботу з батьками має сенс починати з установлення єдиних правил і вимог (границь дозволеного), пропонованих дитині в родині. Оскільки саме в родині відбувається первинна соціалізація дитини, з'ясування правил взаємодії з іншими людьми: що можна, а не можна; установлення соціальних норм поведінки, як у родині, так і поза нею
Для батьків важливо мати чітку, погоджену виховну позицію, тому що встановлення правил і виконання цих правил дітьми є зоною психологічного простору, де виникають конфлікти навіть у благополучних родинах. У родинах агресивних дітей це зона є зоною «відкритого фронту», зоною постійних конфліктів. Тому спільна робота психолога з батьками із встановлення погоджених вимог і обмежень є досить важливою.
При встановленні вимог і обмежень батькам необхідно дотримуватися певних правил.
ПРАВИЛА ДЛЯ БАТЬКІВ
1. «Встановлення меж дозволеності».
2. Чіткі рамки допустимої поведінки дитини повинні базуватися на фундаменті сердечної близькості.
3. Встановлені межі повинні відповідати віку й не повинні вступати в протиріччя з потребами дитини.
4. Встановлюйте межі, які дають можливість маленьких перемог.
5. Всі правила, вимоги, обмеження й заборони повинні бути погоджені між батьками й тими, хто бере участь у вихованні дитини.
6. «Наслідки (санкції) повинні випливати безпосередньо з поганої поведінки»
Однією з основних причин дитячої агресії є сімейне оточення, сімейні ситуації. Тому лише у співпраці з батьками можна досягти позитивних результатів щодо попередження дитячої агресивності та агресії. Тому в роботі з батьками можна використати такі поради для батьків :
1. Поважати і розуміти потребу дитини в самостійності, створити умови для нормального розвитку її активності. Дозволити дитині бути в розумних межах незалежною.
2. Допомогти дитині перебороти ситуацію надмірного незадоволення, яка в багатьох випадках призводить до афективних реакцій. Якщо приступ люті викликаний забороною, то її не треба зразу відміняти. Поясніть дитині , що ви розумієте, чому вона так себе веде, але не відміняйте заборону, якщо вважаєте її розумною, справедливою, корисною.
3. Необхідно навчитися зменшувати інтенсивність і тривалість надмірного незадоволення дітей та обмежувати його наслідки.
4. Допомогти дитині в пошуку шляхів і способів подолання почуття ворожості.
5. Щоб допомогти дитині засвоїти поведінку, характерну для сім’ї, в якій він живе, батькам потрібно встановлювати для дитини межі дозволеного, котрі мають відповідати її віковим особливостям, почуттям у конкретній ситуації та залежати від міри її активності.
6. Насамкінець, основним фактором у запобіганні негативним проявам агресивності є оптимізація стосунків батьків і дітей. Чим стійкіша близькість між дитиною і батьками, тим їй легше перебороти свої ворожі відчуття.
РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ПОДОЛАННЯ КОНФЛІКТУ:
- Якщо реакція дитини помітно відрізняється од тієї, яку можна очікувати в даній ситуації, проаналізуйте : які глибинні проблеми або потреби тривожать дитину?
- Намагайтеся прийняти погляд вихованця, подивитися на суть конфлікту його очима : що він може думати про дану ситуацію.?
- Оцініть свою поведінку з погляду своєї дитини : що ви могли зробити такого, чого б ваші діти не зрозуміли ?
- Осмисліть ситуацію: можливо, на даний момент ваш вихованець відчуває тиск певних обставин, які могли спровокувати таку реакцію.
- Поміркуйте над тим, як ненав¢язливо запропонувати обговорення реальних причин конфлікту.
- Продемонструйте дитині, що ви усвідомлюєте її потреби, що виявляєте про неї турботу.
- Виявляйте готовність зосередити свою увагу на інтересах, потребах дитини. Покажіть, що ви розумієте, як їй важко, і зробіть усе для того, щоб підтримати її.
- Спробуйте поділитися з дитиною своїм¢ и турботами про виникнення конфлікту в спокійній обстановці, уважно вислухайте її. Зробіть наголос на тому, що ви хочете усунути проблему і сконцентрувати увагу на її вирішенні. Недоцільно припускати взаємних звинувачень і роздратувань з приводу того, що сталося раніше в стосунках між дорослими і дітьми.
Меморандум від Вашої дитини.
Стосовно мене:
1. Не псуйте мене. Я чудово знаю, що повинен одержувати все, про що прошу . Я просто перевіряю Вас.
2. Не застосовуйте силу в стосунках зі мною. Інакше це навчить мене думати, що сила - це єдине, що має значення. З більшою готовністю я сприйму, якщо ви керуватимете мною.
3. Не давайте обіцянок: може виявитись, що вам не вдасться їх дотриматись. Це підірве мою довіру до вас.
4. Не піддавайтесь на мої провокації, коли я навмисне говорю і роблю речі, що засмучують вас. Інакше я знову намагатимусь здобути таку "перемогу".
5.Не примушуйте мене почуватись меншим, чим я є насправді . Я компенсую це тим, що вестиму себе так, ніби я "пуп землі".
6. Не робіть за мене того, що я можу зробити сам. Інакше, я почуватимусь немовлям, вимагатиму, щоб мене обслуговували.
7. Не робіть мені зауважень в присутності інших людей. Я сприйму ці зауваження, якщо ви поговорите зі мною віч-на-віч.
8. Не звертайте занадто уваги на мої шкідливі звички. Зайва у вага, лише прияє їх закріпленню.
9. Не намагайтесь обговорювати мою поведінку під час конфлікту. Я не проти того, щоб обговорювати її, але давайте це зробимо потім.
10. Не намагайтесь навчити мене. Ви б дуже здивувались, якби дізнались, як досконало я знаю, що таке "добре" і що таке "погано".
11 .Не примушуйте мене вважати, що мої помилки - злочин. Я повинен навчитися робити помилки, не зважаючи при цьому, що ні на що не здатний.
12. Не прискіпуйтесь і не бурчіть. Бо інакше мені доведеться прикинутись глухим, щоб якось захиститись.
13. Не вимагайте від мене пояснень з приводу моєї поганої поведінки. Я справді не знаю, чому зробив те чи інше.
14 Не випробовуйте занадто мою чесність. Мене легко злякати при цьому і я починаю брехати.
15. Не оберігайте мене від наслідків моєї діяльності. Мені необхідно вчитися на власному досвіді.
16. Не уникайте прямих і чесних питань.
17. Ніколи не стверджуйте, що ви довершені й не грішні. Інакше мені доведеться бути гідним недосяжного.
18. Ніколи не вважайте, що вибачитись переді мною - нижче вашої гідності.
19. Не турбуйтесь про те, що ми проводимо разом дуже мало часу. Важливо те, як ми його проводимо.
20. Ставтесь до мене так, як ви ставитесь до своїх друзів. Тоді я теж буду вашим другом.
Практичний психолог ІРЦ А. С. Стасюк
Гра "Подорож"
для розвитку уваги, уяви, дрібної моторики від фахівця (консультанта) ІРЦ Ярмолинецької селищної ради Гевал Інги.
